Наприкінці 40-их років на острові Чепель, що на околиці Будапешта розгорнулося будівництво великого машинобудівного комплексу. Його, не мудруючи лукаво, теж назвали «Чепель».
Першу вантажівку Csepel D350 (тобто вантажопідйомністю 3,5 т) випустили у квітні 1950 року. Цей капотник був, насправді, копією австрійської машини Steyr 380.
Міні-огляд на ютуб
 |
СУПЕР ЦІНА: Продається Hyundai IONIQ 5 2022 року - без ударів, зі США |
Подальшим розвитком цієї моделі став 4,5-тонний Сsepel D450 з новим, більш сучасним дизайном. Машина випускалася з 1957 року і поставлялася до СРСР переважно як сідловий тягач.
Тягач цей існував у двох іпостасях. Одна модель – D450N оснащувалась 4-циліндровим передкамерним дизелем рабочим об’ємом 5,5 та потужністю 95 к. с. А на другій стояла передкамерна 8,0-літрова “шістка” власної розробки, вже в 125 к. с. Для останнього двигуна довелося подовжувати капот. Машини працювали з напівпричепами повною масою відповідно 10 та 12 т. Максимальна швидкість автопоїздів становила 68 та 78 км/год.
Важливим етапом історії марки став 1958 рік. Саме тоді розпочалося виробництво принципово нового сімейства вантажівок – Csepel D700.
По-перше, там змінилося компонування: кабіна тепер розташовувалась над двигуном. По-друге, остання відрізнялася оригінальним дизайном. І нарешті, по-третє, вона стала дуже просторою – п’ятимісною.
Щодо двигуна, то це був 6-циліндровий передкамерний дизель Csepel D614 – такий же, як на відомих автобусах Ikarus 66 та Ikarus de Luxe. За робочого об’єму 8,3 л він розвивав 145 к. с. Це дозволяло підняти вантажопідйомність автомобіля до 7,0 т. А сідловий тягач D705N міг працювати з напівпричепом повною масою 15 т. Максимальна швидкість завантаженого автопоїзда становила 60 км/год. Такі тягачі знаходилися на виробництві до 1979 року і також постачалися до нашої країни.
Потрібно сказати, що ще починаючи з 70-х років, велися роботи з подальшого вдосконалення вантажівок Csepel. Зокрема, на них встановлювали кабіни від польських автомобілів Star та Jelcz («Ельч»), а також дизелі Raba-MAN за ліцензією відомої німецької фірми. До 1984 року підприємство майже повністю перейшло на використання «чужих» компонентів.
Проте кон’юнктура на ринку змінювалась. У 80-ті роки щорічний випуск впав із 3 – 4 тис. до 1 тис. машин. Виробництво вантажівок стало нерентабельним. І в 1988 році підприємство повністю переключилося на виготовлення шасі для автобусів Ikarus та запчастин.
